Добровольчий рух у Миргородському районі зародився одночасно з початком військової агресії Російської Федерації проти України навесні 2014 року. В селі Шарківщина подружжя переселенців із зони бойових дій на Донбасі, міста Стаханова Луганської області, — Леонід та Лаура Литвиненки заснували військову тренувальну базу батальйону ОУН (Організації Українських Націоналістів). На основі цієї бази пройшла вишкіл не одна сотня добровольців, які виявили бажання захищати Україну на східних кордонах.
img-01.jpg
Фото 1. Переселенці з зони бойових дій на Донбасі, міста Стаханова Луганської області, Леонід та Лаура Литвиненки.
img-02.jpg
Фото 2. Леонід та Лаура Литвиненки разом з добровольцями батальйону ОУН на тренувальній базі в селі Шарківщина.
Нещодавно активіст національного руху «Визволення» Леонід Литвиненко (позивний «Бек») був викрадений спецслужбами владного режиму в м. Новоград-Волинському. Його було запроторено до Маріупольського слідчого ізолятора, але згодом без попередження переведено до м. Волноваха. Станом на сьогодні його госпіталізували в критичному стані з підозрою на інсульт. Дружина Лаура знаходиться поруч із ним.
Довідка. Леонід Литвиненко є командиром батальйону ОУН. Брав активну участь в протестних акціях під Верховною Радою, а також у торговельній блокаді.
img-03.jpg
Фото 3. Командир батальйону ОУН Леонід Литвиненко (позивний «Бек») з дружиною Лаурою в Маріупольському суді.
У Миргороді 12 грудня відбулася акція протесту за моєї участі із вимогою припинити переслідування патріотів, у тому числі Леоніда Литвиненка. Там була присутня його дружина, яка розповіла перебіг поточних справ на той момент. За її словами, викрадення чоловіка здійснювалося людьми без жодних опізнавальних знаків, в балаклавах і з автоматичною зброєю. Наразі боротьба за його визволення триває.
img-04.jpg
Фото 4. Акція протесту проти репресій влади в місті Миргород біля пам'ятника Шевченка 12 грудня 2017 року.
Дізнавшись про те, що у добровольців із тренувальної бази виникли проблеми з транспортом, я вирішив допомогти їм і ось вже кілька днів знаходжуся в Шарківщині. Саме тут мені випала можливість поспілкуватися з добровольцями, що були учасниками бойових дій, а також їхньою помічницею — дівчиною з позивним «Печенька». Вже півроку із чоловіком та дев'ятирічною донькою Світланкою вона мешкає тут і одразу після початку війни вирішила допомагати бійцям — готувати їжу, слідкувати за порядком.
img-05.jpg
Фото 5. Приміщення сільської школи, яку влада закрила, тепер є базою для добровольців батальйону ОУН.
Ми з добровольцями проживаємо в приміщенні колишньої школи, яку було закрито в селі. Навчальні класи тут переобладнали на казарму. У кімнаті 9 ліжок, є пічка з грубою, що опалюється дровами. Тому бійці будуть раді отримати в допомогу дрова, адже це дуже необхідний для них та вичерпний ресурс, бо попереду морози. Стіни приміщень «прикрашені» навчальними плакатами для військових.
img-06.jpg
Фото 6. Навчальний клас хімічного кабінету школи тепер є казармою для проживання добровольців.
img-07.jpg
Фото 7. Для обігріву казарми та приготування їжі використовується пічка, для якої потрібно багато дров.
Тут я зустрів бійця із позивним «Береза» — Андрія Даніша. Він ще молодий, однак вже в 17 років мав сміливість взяти участь у Революції Гідності на Майдані Незалежності. Після початку війни, одразу добровільно пішов захищати Батьківщину. Служив у 25 окремому мотопіхотному батальйоні «Київська Русь», артилеристом на гарматі МТ-12 «Рапіра». Нагороджений відзнакою цього батальйону «За належне виконання військових обов'язків та з нагоди виходу підрозділу з оточення».
Однак найбільш інформативною виявилася розмова із бійцем Олегом Карпінським (позивний «Балу»). Він розповів мені те, що про що не кажуть у новинах. Доброволець брав активну участь у боях під Авдіївкою, Савур-Могилою, а також стояв на захисті Донецького летовища, за що має нагороду «За оборону Донецького аеропорту». Сам він може послужити прикладом для українців тим, що за національністю він поляк родом зі Львова, але долею України дуже переймається. Він вступив до лав добровольців із перших днів війни та бореться по цей час пліч-о-пліч зі своїми побратимами.
Балу розповідає: «Командири антитерористичного центру штабу АТО займаються «кришуванням» контрабанди зброї із зони бойових дій, а також наркотрафіком через непідконтрольні Україні території. Крім цього, викрадають добровольців, фальсифікують їм кримінальні справи. Віддають злочинні накази сидіти в окопах і не реагувати на обстріли ворожої артилерії. Наступати і вибивати ворогів з окупованих територій наказів не було».
Він згадує липень 2014, коли Донецьк знаходився в оточенні, а навколишні міста та села були підконтрольні ЗСУ та добровольчим батальйонам на 90%. Так само і Луганськ був в оточенні 24-ю механізованою бригадою, 80-ю аеромобільною бригадою та батальйоном «Айдар». І в той момент влада дала наказ про відступ українських сил. Сепаратисти пішли в атаку, тому виникли перші «котли», які понесли за собою значні втрати української армії. Наприклад, як в Іловайську. 22 вересня 2014 він з іншими бійцями виїхав із села Піски Донецької області в сторону терміналу Донецького аеропорту, хоча на той момент поступив наказ здати летовище, так само як і селища Тоненьке, Опитне, Водяне, Піски. Вони мали стати нібито «сірою зоною».
Однак добровольчі батальйони ДУК ПС, ОУН і 93 окрема механізована бригада на чолі з комбригом Олегом Микасьом відмовилися покидати свої позиції і давали гідну відсіч російським окупантам. Донецький аеропорт вдалося тримати так довго, тому що про нього пішов великий розголос. Балу: «Як можна назвати цю війну антитерористичною операцією, коли по полях їздили російські танки Т-90, реактивна артилерія БМ-21 «Град», однозарядні ракетні установки «Тюльпан», «Гіацінт». І більше того, реактивна артилерія «Буратіно», котра веде вогонь термобаричними зарядами».
img-08.jpg
Фото 8. Добровольці Олег Карпінський, Анрій Даніш, Віталій та Євгенія Ткаченко з дочкою Світланкою.
Інші хлопці наразі знаходяться у Києві на мирній акції протесту. Вони долучилися до національного руху «Визволення», який складають учасники добровольчих батальйонів «Донбас», «Айдар», «Торнадо», ОУН та інших. Метою цих патріотів є захист України від зовнішньої загрози та відродження країни. Вони твердо вірять у перемогу та краще життя для українського народу. Своїми реальними діями вони наближають день очікуваної Перемоги.
Однак боротьба дається їм нелегко. На тренувальній базі умови далеко не комфортні (вуличний санвузол, відсутність каналізації, воду доводиться брати із засміченого колодязя у великих обсягах, наявний автомобіль знаходиться у незадовільному стані). До того ж, щоденно потрібно щось їсти, тому матеріальних витрат не уникнути. Хлопці харчуються лише раз на добу — де звідси брати сили? На мою думку, народ має допомагати їм гуртом, якщо одного разу не хоче опинитися під ярмом окупанта. Хлопці закликають підтримати їх, бо за кожну свою дію вони готові відповідати перед народом.
img-09.jpg
Фото 9. Водяний насос згорів, тому добровольці змушені витягувати воду з колодязя вручну.
img-10.jpg
Фото 10. Дрова доводиться рубати щодня й у великій кількості, тому їх постійно не вистачає.
Як можна допомогти миргородському добровольчому рухові? Наразі офісу цієї організації в місті немає, однак його створення планується. Приносити побутові речі, одяг, продукти харчування (що не швидко псуються), а також надавати матеріальну допомогу бійцям можна за посередництвом активіста Віктора Галича (посилання на його сторінку в соцмережі — https://www.facebook.com/profile.php?id=100003462045033). Його можна знайти за адресою вул. Кашинського, 26 (2-й поверх типографії) та віддати допомогу для бійців, яку він передасть за призначенням. Для отримання більш детальної інформації можна зателефонувати за номером 096-437-46-64 (Віктор).
Кожен громадянин може сприяти добровольчому рухові у кілька способів. Перший — слідкувати за справами руху «Визволення» та поширювати цю інформацію в соціальних мережах, щоб якомога більше людей дізналися про організацію. Другий — допомагати матеріально, речами або грошима. Третій — ставати до лав добровольчих батальйонів, які беруть участь у боротьбі на вулиці Грушевського та захищають протестувальників.
Миргородці мають звернути увагу на своїх героїв, які гостро потребують народної підтримки та допомоги. Саме учасники добровольчих батальйонів чесно відстоюють права українців на Майдані, боронять територію держави на східних кордонах. Кожен, хто вважає себе патріотом, матиме за честь допомогти цим людям. Навіть якщо поговорити з ними та вислухати їхні історії — бійцям стане легше. У той час, як містяни взимку грітимуться в теплих домівках та питимуть чай із солодощами — добровольцям цього може не вистачити. Давайте разом допоможемо героям пережити зиму і наблизити нашу спільну ПЕРЕМОГУ.