Торік восени у 64-річної жительки Глобиного Полтавської області Марії Фартусової виявили жовчокам’яну хворобу. Як відомо, камені з жовчного міхура не видаляють, а в таких випадках видаляється жовчний міхур. Та позаяк у Глобинській ЦРЛ немає лапароскопічної стійки, Марії Михайлівні порадили їхати оперуватися в Миргородську ЦРЛ.
Вона зідзвонилася з лікарем-хірургом Миргородської ЦРЛ Павлом Щербанем, який проводить такі операції. Він сказав зробити аналізи в Глобиному і призначив дату приїзду на планову операцію в Миргород. 14 листопада 2017 року він разом з хірургом-асистентом, головлікарем ЦРЛ Ярославом Будним зробили лапароскопічну операцію — видалили жовчний. Після цього П. Щербань назвав суму, яку йому особисто треба заплатити, — 4000 гривень. М. Фартусова заплатила.
img-05.jpg
Фото 1. Карикатура на тему безвідповідальних корумпованих лікарів.
Спочатку після операції жінка почувалася задовільно, але через короткий час у виведений дренаж пішло дуже багато жовчі — півлітра за добу. Їй стало погано, почали мучити сильні болі в животі. Вона не могла ні їсти, ні спати, ні ходити. Якось серед ночі жовч зовсім перестала виходити назовні. Пацієнтку зранку повезли на комп’ютерну томографію. Що вона показала, П. Щербань прооперовану не повідомив, тільки сказав, що потрібно зробити ще одну операцію — вже відкритим способом.
24 листопада 2017 року він прооперував пацієнтку вдруге. Але хворій не стало краще. І коли б вона не питала у П. Щербаня: «Що там?», він нічого не казав з приводу хвороби й стану жінки, а тільки переконував: «Все буде добре!» Фартусовій ставало гірше й гірше, а Щербань твердив тільки одну мантру: «Все буде добре!» Жінка помітно схудла, болі в животі продовжували її мучити, апетиту не було.
Потім хірург П. Щербань знову «обрадував»: необхідно робити третю операцію, бо «трубочка не туди повернулася й треба жовч направити в правильне русло».
14 грудня 2017 року П. Щербань провів третю операцію відкритим способом. Після неї М. Фартусовій стало зовсім зле: жовч ішла і назовні, і в черевну порожнину. Всередині так пекло, що хворій призначили знеболювальні препарати, які придбавала за власний кошт. Рідні жахалися, як вона схудла, не могла їсти.
Між операціями П. Щербань настійно радив Марії Михайлівні поїхати додому — «покупатися, поїсти чого хочеться, побути в колі сім’ї». Але жінка уявила, що таке в її стані трястися в машині 90 кілометрів зимовими дорогами з двома виведеними дренажам, коли навіть кожен рух на ліжку завдавав великих страждань, тому не поїхала додому. Також вона усвідомлювала, що їй потрібен щоденний нагляд медиків. До того ж, з підказки інших пацієнтів, у неї закралися підозри, що коли їй вдома стане зле або вона помре, то лікар звинуватить її ж у самовільному залишенні лікарняного закладу. Кажуть, таке вже траплялося. Ще їй розповіли про непоодинокі випадки, коли після операційних ускладнень пацієнти помирали, але у свідоцтві про смерть була вказана причина смерті, зовсім не пов’язана з невдалим оперативним втручанням.
М. Фартусовій ставало все гірше. Коли П. Щербань повідомив, що треба робити чергову операцію, Марія Михайлівна трохи не зомліла, бо вже й так на животі не було живого місця.
21 грудня 2017 року П. Щербань прооперував М. Фартусову вчетверте! Але пацієнтці краще не стало. Дуже схудла, бо не могла їсти. Пекучі болі в животі не давали заснути.
За півтора місяці перебування в Миргородській ЦРЛ М. Фартусова витратила всі заощадження — 21 тисячу гривень. Бували дні, коли на ліки, крапельниці йшло по 790-870 грн. Навіть інші лікарі казали їй, що треба терміново їхати у Полтаву, Київ чи Харків, бо інакше помре, але П. Щербань не направляв хвору нікуди.
Під час перебування в Миргородській ЦРЛ М. Фартусова багато наслухалася жахів про цю лікарню. За рік у ній помирає більше 300 осіб. Розказували, що після операцій хірурга П. Щербаня нерідко трапляються ускладнення. Виявляється, з восьми хірургів хірургічного відділення тільки один-єдиний(!) П. Щербань працює на лапароскопічній стійці. Всіх інших не допускають, хоч вони теж хотіли б освоїти цей вид операцій. В принципі, зрозуміло, чому: лапароскопічні операції дороговартісні й гроші йдуть в кишеню хірургу, хто ж відмовиться від таких неофіційних заробітків...
Чула вона хороші відгуки про хірурга Юрія Хавера, котрий більше року був в АТО і провів там майже 500 операцій, до якого їдуть оперуватися люди навіть з інших областей. Але і його теж не допускають до лапароскопа. Це неправильно, бо один хірург, що виконує лапароскопічні операції, може й захворіти, піти у відпустку тощо.
25 грудня 2017 року мені зателефонували члени Громадської ради при Миргородській РДА й попросили допомоги: у хірургічному відділенні після невдалих операцій горе-хірургів помирає жінка-пенсіонерка. Я звернулася до директора Департаменту охорони здоров’я Полтавської облдержадміністрації Віктора Лисака. Він зателефонував головлікарю ЦРЛ Я.В. Будному. І через кілька годин Фартусову доправили з Миргорода в хірургічне відділення Полтавської обласної клінічної лікарні. Невдовзі хірург П.Д. Щербань повернув синові Фартусової 4000 грн., які він взяв за першу операцію.
29 грудня 2017 року професор Володимир Шейко на свій страх і ризик зробив М. Фартусовій п’яту операцію. Вона пройшла вдало: жовч перестала йти всередину черевної порожнини. Марія Михайлівна майже місяць перебувала у обллікарні. Тут грошей з неї не брали і було дуже гарне ставлення медперсоналу.
— Коли я була в обласній хірургії, — каже Марія Фартусова, — то весь час сподівалася, що до мене чи до сина Віктора подзвонить Павло Дмитрович Щербань, поцікавиться моїм самопочуттям, вибачиться за свою лікарську помилку, яка призвела до таких тяжких наслідків і через яку я трохи не померла. Але він навіть не подзвонив. І мені стало страшно за таких хірургів, бо насамперед треба завжди залишатися людиною.
22 січня 2018 року жінку виписали з обласної лікарні додому. Вона почувається набагато краще.
— Але я не можу жити повноцінним життям, як жила, доки мене не скалічив П. Щербань, — каже Марія Михайлівна. — Мій простір обмежений чотирма стінами квартири, бо не можу з трубочками й баночкою вийти між люди, піти в магазин, на пошту чи до знайомих. Сплю на краю дивана, щоб не задіти дренажі. Все це фізично й психологічно важко.
Тільки в Полтаві лікарі розповіли М. Фартусовій, що хірург П. Щербань під час першої лапароскопічної операції припустився грубої помилки, що стало причиною жовчного перитоніту та множинних повторних оперативних втручань. Що перед 2-гою, 3-тою та 4-ою операціями на них письмовий дозвіл повинні були давати головлікар Миргородської ЦРЛ, начмед та завхірургічним відділенням ЦРЛ. А після виявлення ятрогенної проблеми ще у листопаді 2017 року треба було залучати до її лікування лікарів з обласної лікарні. Цього всього зроблено не було. Медичні інструкції й приписи, виявляється, не для П. Щербаня, не для головлікаря ЦРЛ Я. Будного і не для тодішнього начмеда Ю. Наумова.
Професор В. Шейко сказав жінці, що у квітні 2018 року їй обов’язково необхідно робити реконструктивну операцію в Національному інституті хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова. Але ж така операція коштує понад 100 тисяч гривень. У пенсіонерки на сьогодні й тисячі немає, бо в Миргородській ЦРЛ вона витратила все, що наскладала за життя. Хто оплатить їй цю операцію? І чому за лікарську помилку не поніс ніякої відповідальності хірург П. Щербань, його асистенти Я. Будний та О. Сябрук?
Хірург П. Щербань так і не подзвонив що своєї пацієнтки Марії Фартусової. Зате 7 березня приїхав до неї додому в Глобине разом з Олександром Сябруком. Однак не для того, щоб привітати з жіночим святом. Вони привезли набраний на комп’ютері текст, який попросили підписати.
— Що це? — запитала Марія Михайлівна.
— Заява від вашого імені, що ви не маєте до нас претензій, — відповіли.
— Ну як же ж не маю?! — обурилася жінка. — Маю!!! Мені ще треба робити операцію в інституті Шалімова, а ви хочете, щоб я власною рукою підписала собі вирок?!
Під’їхав і її син Віктор. Почав соромити хірургів за те, що кілька разів ігнорували його просьби направити матір в обласну лікарню. А якби виконали інструкцію, в якій чітко передбачено, що після першої невдалої операції хворого або відправляють в обласний центр, або до проведення другої операції залучають обласних хірургів, то мати вже давно б забула, що в неї видаляли жовчний, бо такий вид операцій не відноситься до надто складних. Так Щербань із Сябруком задкували-задкували до дверей та й втекли несолоно сьорбавши.
Марія Фартусова звернулася за допомогою до голови парламентського комітету з питань охорони здоров’я Ольги Богомолець та до журналістів. Однак я вже два місяці (замість передбачених законом 5 днів!) чекаю відповіді на запит на отримання публічної інформації від директора обласного медичного департаменту В. Лисака щодо перебігу хвороби Фартусової та оперативних втручань. Окрім інших питань я також просила надати відповідь: хто оплатить М. Фартусовій операцію в інтистуті ім. Шалімова? А до квітня залишилося кілька тижнів.
І чим далі, тим більше моє припущення переростає у переконання: всі, і керівництво Миргородської ЦРЛ, і керівництво Департаменту охорони здоров’я просто чекають смерті Марії Фартусової. Бо як казав товариш Сталін: немає людини — немає проблеми. А мертвий себе вже навряд чи захистить.
Адже навіть студент медінституту знає, що разом із жовчю до організму людини надходять дуже необхідні жовчні кислоти, електроліти, фосфати, кальцій, залізо, магній та ін. З дренажними трубками хворий виснажується й врешті-решт помирає...
Шкода, що в Україні, на відміну від Європи, США, Канади та інших цивілізованих країн практично відсутня культура захисту прав пацієнтів. І випадки, коли лікар, котрий скоїв лікарську помилку через низьку кваліфікацію чи недбалість, за рішенням суду отримав тюремний строк та виплатив пацієнту чи його рідним суттєву грошову компенсацію, в нашій країні поодинокі. Не в останню чергу і через корпоративну солідарність лікарів у найгіршому її розумінні...